Итоги конкурса детских рассказов "Война и мир глазами детей"
Газета «ФАКТЫ» (при поддержке Управления гражданско-военного сотрудничества ВСУ «Cimic») подвела итоги конкурса детских рассказов «Война и мир глазами детей». Дети города Торецка тоже приняли участие во всеукраинском конкурсе, а 17 января в СОШ №20 торжественно получили призы и поздравления от организаторов.
Как сообщаю новости Торецка, из числа победителей семеро школьников из нашего города стали лучшими среди детей всей Украины, и они для присутствующих рассказали отрывки своих произведений, некоторые из них растрогали гостей до слез, так например стихотворение Елизаветы Рухленко ученицы 11-го класса школы № 20 ,, впитало в себя всю искренность и мужество детской души, а описания Ярослава Васильева, ученика 8 класса школы № 7, Антона Бойко, 14 лет, Богдана Линевича, ученика 2-го класса школы № 9, Тарасенко Дарьи , ученицы 9-го класса школа № 20 Никиты Пятченко, ученика 7-го класса школы № 20 Марии Качанова, ученицы 8-го класса школы № 17 позволили прикоснуться к открытости детских чувств. Творчество наших детей позволяет нам взрослым, осознавать, что несмотря на свой возраст наши дети взрослеют, а с ними и их мысли, их взгляды, их чувства ....
Мій дім — моя маленька Батьківщина,
Моя земля — квітучий білий цвіт.
Народе мій, ми всі одна родина,
Світ, схаменись, бо ти ще маєш жить.
Болить душа за долю України,
„Війна“… Як страшно слово це звучить,
Як страшно бачить навкруги руїну,
Як страшно чути, як вона мовчить!
Життя ж нам тільки раз один дається,
І не для болю, не для тих жахіть.
Я сподіваюсь, янгол ще торкнеться
Своїм крилом, зігріє, захистить.
Бої не іграшка, і люди не фігурки
На чорно-білій шаховій дошці.
Смерть не картинка-фон для палітурки.
Ми ж люди, ми титани, ми творці…
Страшна війна, страшні смертельні „гради“,
Страшні думки, страшний безсилий гнів.
Як можна невимовне описати?!
Сказати що, коли немає слів?!
А на вустах лише одне бажання:
Безхмарне небо, світлий мирний світ…
Гучніше крику — вічне лиш мовчання,
Коли дорожче вічності лиш мить.
Війна, скільком же ти калічиш долі?
Невже тебе не варте каяття?
І слів лихих вже сказано доволі,
Доволі того кровопролиття.
Вже досить вбивств, вже досить „ураганів“!
Навіщо день, коли палає ніч?!
Дома вінчають хай квітки тюльпанів,
А не дощі снарядів зусібіч.
Я вірю, день цей скоро вже настане.
З лиця дитячого назавжди зникне страх,
І кращий час земля моя застане,
Герої не помруть в людських серцях.
Мій дім — моя маленька Батьківщина,
Моя країна — сад моїх пісень,
І я, і ти — ми всі є Україна,
Ми є народ, що прийде в мирний день»
Єлізавета Рухленко
Предыдущая статья
Следущая статья
Вернуться